У 2007 році 44-річний чоловік із Франції звернувся до лікарні через легку слабкість у лівій нозі. Комп’ютерна томографія та МРТ виявили дещо надзвичайне: шлуночки головного мозку були настільки збільшені через накопичення спинномозкової рідини, що займали значну частину черепа й стискали мозкову тканину, аж поки вона не стала дуже тонким шаром.
Найдивовижніше було те, що він жив, здавалося б, звичайним життям. Він працював державним службовцем, був одружений і мав двох дітей. Лікарі з’ясували, що він страждав на гідроцефалію з дитинства і йому встановили клапан для відведення надлишку рідини, який видалили, коли йому було 14 років.
За результатами нейропсихологічних тестів, його IQ становив 75. Попри значні відхилення, виявлені на знімках мозку, він міг давати собі раду в повсякденному житті.
Цей випадок здивував фахівців, адже рідина накопичувалася повільно протягом десятиліть, даючи мозку змогу адаптуватися до змін. Це не означає, що людина може буквально жити «без мозку»: значна частина тканини все ще була на місці, але її сильно стиснуло.
Цей випадок став екстремальним прикладом того, як мозок може пристосовуватися до певних змін, що розвиваються протягом тривалого часу.