Західні туристи платять тисячі доларів, щоб побачити горил. Угандійські працівники несуть їх на руках, щоб перейти через багнюку.
Зображення стало вірусним, і одразу виникла найнеприємніша паралель: сучасні форми підневільності, замасковані під екотуризм. Але історія, що за цим стоїть, не така проста. Туризм заради спостереження за горилами в Уганді приносить реальні кошти на збереження природи та створює робочі місця в громадах навколо національних парків. Проблема не в тому, що ці гроші існують — а в тому, куди вони йдуть.
Дослідження цих програм показали, що прибутки розподіляються нерівномірно: тоді як оператори та міжнародні агентства отримують найбільшу частку, ті, хто буквально несе на собі тягар цього бізнесу, отримують мінімальну заробітну плату. Хто працює, хто ухвалює рішення і хто забирає прибутки — на ці запитання зображення не відповідає, але змушує нас їх поставити.