Сідні Лопеш Кабрал пішов у обіграш проти Алексіса Мак Аллістера, чемпіона світу, і його нога не здригнулася. Він залишив його позаду фінтом, знайшов шпарину й закрутив правою ногою удар, що влетів у верхній кут воріт Дібу Мартінеса. 2-2 проти Аргентини, наприкінці додаткового часу в 1/8 фіналу. Увесь стадіон у Маямі завмер без подиху.
«Коли я підвів очі й побачив, як м’яч летить у верхній кут, я подумав: що я щойно зробив? Я не міг у це повірити.»
Майже ніхто не знає, звідки взялася ця нога. Лише три роки тому Сідні грав у п’ятому дивізіоні німецького футболу й вішав на вікна сміттєві пакети, бо не мав штор.
Звідти — до «Бенфіки». Звідти — забити найкращий гол чемпіонату світу чинним чемпіонам.
Але безсмертним його зробив не лише гол. А те, що він зробив потім.
Перед матчем він пообіцяв двом жінкам у своєму житті, що, якщо заб’є, побіжить до них. Він дотримався обіцянки. Він відірвався від партнерів по команді й піднявся до трибун, щоб знайти свою дівчину та матір. Коли він дістався туди, його мати, Тереза, не могла його побачити: вона знепритомніла від емоцій саме в ту мить, коли м’яч залетів у ворота.
Через кілька днів, серед 308 голів на турнірі, світ обрав його гол найкращим. І він отримав повідомлення. Це був Марсело, його кумир, який привітав його: «Було приємно дивитися, як ти граєш, ти дуже хороший.»
Хлопець, який мріяв про фото з Мессі, зрештою став автором найкрасивішого голу чемпіонату світу.
Ніколи не дозволяйте нікому казати вам, що ваша мрія надто велика.