Джаббару Гібсону було 20 років, і він не мав водійських прав. Він жив у районі Алжир у Новому Орлеані й не евакуювався, коли Катріна прорвала дамби.
31 серпня 2005 року він знайшов покинутий шкільний автобус. Ключі все ще були в ньому.
Він заповнив його людьми. Дітьми, літніми людьми, сусідами, які вже не чекали допомоги ні від кого. Загалом — понад 70 людей.
Він вирушив до Х’юстона. Поїздка, яка зазвичай займає п’ять з половиною годин, тривала майже тринадцять — затопленими вулицями та зруйнованими дорогами.
Дорогою його зупинила поліція. Вони попросили його висадити пасажирів і віддати ключі. Його мати, Берніс, втрутилася й домоглася дозволу продовжити шлях.
Коли автобус прибув до х’юстонського Astrodome, який уже перетворили на притулок, деякі повідомлення стверджують, що він прибув раніше за кілька офіційних автобусів.
Гібсону ніколи не висували звинувачень за те, що він забрав той транспортний засіб.
Ніхто не дав йому того автобуса. Ніхто не дав йому того дозволу. Він вирішив, що сімдесят життів більше не можуть чекати.
