У школі вас вчать, що Роберт Кох — герой. Він відкрив бактерію туберкульозу, отримав Нобелівську премію в 1905 році, а сьогодні найважливіший медичний інститут Німеччини носить його ім’я.
Але в період між 1906 і 1907 роками німецька колоніальна адміністрація відправила його до Східної Африки досліджувати сонну хворобу. В ізоляційному таборі на островах Сесе в озері Вікторія, в Уганді, випробовували атоксил — сполуку, що містить миш’як, який у великих дозах є надзвичайно токсичним. За даними самого Інституту Роберта Коха, спочатку лікування здавалося успішним, але паразит зникав із крові лише ненадовго. І попри те, що Кох знав про ризики препарату, він подвоїв дозу.
25 квітня 1907 року він опублікував звіт, у якому сам повідомив про 22 випадки сліпоти, спричиненої препаратом. Він продовжив лікування, переконаний у його ефективності. Сьогодні РКІ називає цю роботу етично неприйнятною, а його критики говорять про концентраційні табори.
Чи можна й досі вшановувати такого генія?
