Ріці Мацуді було 7 років, коли їй подарували новий велосипед, і вона помчала випробувати його в парку.
Гальма відмовили. Вона врізалася в стіну, її ступня посиніла, і їй довелося сісти — їй було боляче, і вона була сама. За кілька хвилин до неї підійшов чоловік, якому, здавалось, було близько 20 років. Вона пам’ятає його як великого, м’язистого чоловіка в костюмі й не була певна, чи може довіряти незнайомцеві. Та він відвів її до питного фонтанчика, допоміг промити рану й позичив їй свій телефон, щоб вона могла зателефонувати дідусеві.
Поки вони чекали, він дістав із сумки аркуш паперу й показав їй, як скласти журавлика орігамі. Коли приїхав її дідусь, чоловік супроводив їх до будинку дівчинки. Прощаючись, він нічого не сказав: усміхнувся й простягнув їй журавлика.
Вона тримала його на письмовому столі й час від часу дивилася на нього, згадуючи цей добрий вчинок. Через десять років, коли їй було 17 і вона вже навчалася у старшій школі, вона подумала, що, можливо, чоловік щось написав на папері, поки вона розмовляла з дідусем. Вона помчала додому зі школи, розгорнула журавлика й знайшла дуже відомий японський вислів: “Ми маємо цінувати кожну зустріч, адже вона може більше ніколи не повторитися.”
Мацуда називає його своїм анонімним героєм і так і не дізналася його імені.
