Маркосу було лише 7 років, коли батько віддав його літньому козопасу в Сьєрра-Морені. Коли козопас помер, хлопчик залишився зовсім сам у горах Кордови. Не було нікого, хто б його годував, нікого, хто б навчив його говорити, нікого, хто б про нього дбав. Тож він учився у тих, хто був поруч: у зграї вовків.
Понад десятиліття він жив серед них, їв те, що їли вони, і виживав як ще один член зграї, аж поки Цивільна гвардія не знайшла його підлітком, одягненого в шкури й ледь здатного вимовляти слова.
Його історія дійшла до антрополога Габріеля Жанера Маніли, який написав книжку «Я грався з вовками», а через роки надихнула фільм «Серед вовків», де сам Маркос працював радником, щоб відтворити на екрані власне дитинство. 🐺 Останні роки він провів у Ранте, Оренсе, далеко від гір, які його сформували. Він помер 15 серпня у віці 80 років, залишивши по собі одну з найдивовижніших історій виживання, відомих в Іспанії.