Клінт Іствуд ходить повільно, але ходить.
У 96 років ніхто жодного разу не бачив, щоб він грав пенсіонера. Сімдесят років у кіно, вісім дітей і статки, які він нажив без хитрощів і коротких шляхів, стоять за його плечима, але йому ніколи не було потреби нагадувати про це комусь. Він віддавав перевагу тиші: підтримував екологічні та соціальні ініціативи подалі від камер, без пресрелізів чи постановочних фото з цієї нагоди.
Ходять чутки, що він передасть усі свої статки на благодійність. Ніхто цього не підтвердив. І, можливо, це навіть не найважливіше, адже Іствуд уже чітко дав зрозуміти, не сказавши жодного слова, що гроші — не те, що людина залишає по собі. Те, що від нього залишається, — не в банку. Воно — у тому, як він старів, не питаючи дозволу, з тією самою дисципліною, з якою починав свій шлях. Це спадщина, яку вже ніхто не зможе в нього забрати.