На перший погляд, фотографії Лусії Ернандес можуть скидатися на фотографії будь-якої фітнес-інфлюенсерки: тренування, обтяження й статура, сформована роками. Але в багатьох її дописах постійно повторюється одна деталь: зазвичай вона фотографується спиною до камери або взагалі уникає показувати обличчя.
І робить вона це не для того, щоб створити таємничість чи когось спровокувати.
Ернандес пояснила, що тривалий час їй було важко бачити себе на фотографіях. Дивлячись у дзеркало, вона може почуватися добре, але, поглянувши на фотографію, сприймає себе зовсім іншою. Ракурси, освітлення та камера можуть зробити її обличчя невпізнаваним для неї.
«Часто я навіть не знаю, як насправді виглядаю», — пояснювала вона.
Причина має набагато глибшу історію. Лусія народилася із синдромом Трічера Коллінза, рідкісним генетичним захворюванням, яке переважно впливає на розвиток кісток і тканин обличчя та може бути пов’язане з проблемами зі слухом, диханням і зором.
За її власними словами, коли вона народилася, лікарі навіть сказали її батькам не сподіватися, що вона зможе говорити чи чути. Однак її сім’я вирішила боротися за неї, і з роками Ернандес вдалося подолати численні труднощі та перенести 12 операцій.
Її дитинство й підлітковий вік також не були легкими. Вона каже, що стикалася з неприйняттям і що з часом почала ненавидіти власну зовнішність, бо відчувала, що не вписується в оточення.
Але вона знайшла те, що зрештою змінило її життя: силові тренування.
Переживши дуже складний період, вона почала тренуватися в підвалі свого будинку. Через рік вона записалася до спортзалу і, хоча визнає, що переживала зриви, ніколи не припиняла тренуватися.
«Бодібілдинг врятував мені життя», — казала вона.
Для неї силові тренування означали не просто зміну тіла. Тренування стало для неї засобом відновити впевненість у собі, зосередитися на теперішньому та довести, що вона може рухатися вперед навіть у найскладніші моменти.
Ернандес також хотіла чітко пояснити, що вона показує своє тіло не обов’язково для того, щоб сексуально провокувати своїх підписників. Часто вона позує спиною до камери просто тому, що так почувається комфортніше, а також тому, що досі вчиться приймати власну зовнішність.
Тепер вона хоче поступово наважуватися показувати більше свого обличчя й перестати ховатися за фотографіями.
Її історія — це не просто історія про фізичну трансформацію. Після років операцій, відторгнення та труднощів із прийняттям власної зовнішності Лусія намагається донести набагато простіше послання:
«Моя зовнішність не визначає мене».