Lucy Godley із Портсмута, Англія, провела приблизно два з половиною роки у стосунках, позначених насильством і контролем. Нічний кошмар почався після того, як 2021 року вона завагітніла, і, за її власними словами, насильство посилилося, набувши фізичного, сексуального та психологічного характеру.
Її колишній партнер, Ben Siddle, також здійснював над нею жорсткий контроль і стежив за її телефоном. Саме тому Люсі почала таємно збирати докази. Вона фотографувала власні тілесні ушкодження та надсилала фотографії матері, а потім видаляла зображення зі свого телефона, щоб їх не виявили. Зрештою мати й донька разом сформували папку з доказами.
Люсі знала, що збирати ці докази може бути небезпечно. Вона казала, що боялася: якби Siddle дізнався, що вона робить, наслідки були б ще гіршими. Навіть попри це, вона продовжувала документувати те, що відбувалося, намагаючись непомітно спілкуватися з матір’ю.
Справу зрештою розглянув суд. Після судового розгляду, що тривав два тижні, Siddle було визнано винним у 10 правопорушеннях, пов’язаних з інцидентами, про які повідомлялося, і йому призначили покарання у вигляді 23 років ув’язнення. Вирок було винесено у 2026 році після розслідування, яке розпочалося кількома роками раніше.
Один із найсильніших моментів настав, коли Люсі дізналася про вирок. Її не було в суді: друзі прийшли до неї додому, щоб повідомити, що Siddle визнали винним. Камера в її будинку зафіксувала момент їхнього приходу, і Люсі розплакалася, обіймаючи їх.
Після завершення всього процесу Godley почала публічно використовувати свій досвід, розповідаючи про домашнє насильство та допомагаючи іншим постраждалим. Її історія перетворилася з досвіду, який вона роками тримала в таємниці, на спосіб привернути увагу до того, як контроль та ізоляція можуть ускладнити жертві отримання допомоги й збирання доказів проти кривдника.