16 серпня 1960 року капітан ВПС США Джозеф Кіттінгер піднявся з Нью-Мексико, підвішений під величезною гелієвою кулею. Його пункт призначення був на висоті 31.333 метра над рівнем моря, де атмосфера надзвичайно розріджена, а небо починає здаватися майже чорним.
Кіттінгер перебував усередині невеликої герметичної гондоли в межах проєкту Excelsior — програми ВПС США, яка вивчала парашутні системи для пілотів, яким, можливо, довелося б залишати літак на великій висоті. Під час підйому в нього виникла проблема із системою герметизації костюма, через що його права рука набрякла, але він вирішив продовжити.
Коли він досяг запланованої висоти, то відкрив люк капсули й кинувся в порожнечу. На першій частині спуску він падав крізь настільки розріджену атмосферу, що вона майже не чинила опору. Він досяг швидкості приблизно 988 км/год, близької до швидкості звуку, перш ніж увійшов у щільніші шари атмосфери.
Стрибок також був пов’язаний із величезним ризиком втратити контроль під час падіння. Щоб запобігти цьому, Кіттінгер ніс невеликий стабілізаційний парашут, який мав утримувати його в правильному положенні. Система спрацювала, і після кількох хвилин спуску він розкрив свій основний парашут на значно меншій висоті.
Кіттінгер приземлився в пустелі Нью-Мексико, провівши понад чотири хвилини, спускаючись від краю стратосфери. Цей стрибок встановив три рекорди — висоти, тривалості вільного падіння та швидкості, — які залишалися неперевершеними десятиліттями.
Зображення Кіттінгера, підвішеного над Землею, стало однією з найпам’ятніших фотографій висотних досліджень.
Під його ногами не було ні літака, ні гори, ні вежі: лише капсула над ним, парашут за спиною та понад 31 кілометр повітря між його тілом і землею.