У Гельсінкі є лавки з індивідуальними розділювачами посеред вулиці. Це не помилка дизайну й не бар’єр проти людей: це рішення, покликане поважати особистий простір.
Для багатьох фінів сидіти, не ділячи простір із незнайомцем, — це не самотність, а спокій. Можливість читати, думати або просто бути, не відчуваючи, що за тобою спостерігають. У країні, де тиша нікого не бентежить, навіть міські меблі зрештою відтворили цей дуже особливий спосіб жити разом.
Цікаво, що місто не обрало лише один шлях. За кілька метрів звідси співіснують суцільні лавки — такі, що запрошують сісти поруч із кимось іншим і поговорити. Справжня революція Гельсінкі полягала не у виборі між самотністю та компанією, а в тому, щоб дозволити кожній людині вирішувати біля кожної лавки.