Хлопчикові було 11 років, і він спав у сімейному будиночку на півночі Онтаріо, коли його раптово щось розбудило: кажан примостився на його носі та біля рота.
Хлопчик відмахнувся від кажана, і, почувши крики, його батько прийшов та накрив його горщиком, щоб потім випустити надвір уночі.
На тілі хлопчика не було ні укусів, ні подряпин, тож родина подумала, що на цьому переляк закінчився, і вирішила не їхати до лікарні.
Минуло 19 днів.
Тоді права сторона обличчя хлопчика почала поколювати й німіти. Згодом з’явилися набряк і втрата апетиту. Під час первинної консультації вони запідозрили параліч Белла, спричинений герпесом, і дали йому противірусні препарати, але йому не стало краще.
Хлопчик повернувся з труднощами ковтання, блюванням і виразками на яснах. Родина розповіла лікарям про кажана, але навіть після цього вони відправили його додому. Наступного ранку він уже не міг нормально говорити. У нього були гарячка, сплутаність свідомості та галюцинації.
Тієї ночі його госпіталізували до відділення інтенсивної терапії та підключили до апарата штучної вентиляції легень. «Коли ми побачили його у дитячому відділенні інтенсивної терапії, ми запідозрили, що це сказ», — пізніше написали лікарі. Тест підтвердив це на четвертий день.
Хлопчик помер через 17 днів після госпіталізації. Це був перший випадок зараження сказом в Онтаріо з 1967 року.
Лікарі, які задокументували цей випадок у 2026 році, сказали це прямо: заражений кажан може виглядати цілком нормально. Саме тому будь-який прямий контакт із ним, незалежно від того, чи є видима рана, має бути негайно оцінений. До появи симптомів можна запобігти розвитку сказу. Після їх появи вже нічого не вдієш.