Один розмовляє французькою. Інший — російською.
Вони не знають жодного спільного слова, але їх об’єднує дещо значно складніше для пояснення: одна й та сама лікарняна палата й однакове лікування раку. Щодня кожен із них проходить крізь біль, який інший знає напам’ять, і дітям для цього не потрібен переклад.
У відео, яке стало вірусним, один із хлопчиків вирішує, що його сусідові по палаті потрібна перерва. Він рухається, жестикулює, намагається знайти спосіб змусити його усміхнутися. І йому це вдається. Сміх приходить без слів, без пояснень, серед лікарняних ліжок, кабелів і синіх халатів.
Наприкінці — довгі мовчазні обійми. Такі, яких не репетирують. Двоє дітей, які не розуміли слів одне одного, зрозуміли одне одного єдиним важливим способом: просто були поруч.