«Я хвора?», — запитала Керолайн у матері, дивлячись на свою спину в дзеркалі.
Елізабет більшу частину життя почувалася так, ніби її тіло більших розмірів було проблемою. Ще з дитинства вона чула коментарі щодо своєї ваги й мала складні стосунки з їжею, тож коли її донька виросла від природи дуже худою, вона думала, що принаймні та уникне такої невпевненості.
Але сталося навпаки.
У 14 років Керолайн почала бачити дописи в інтернеті, у яких худі руки, виступаючі ключиці або кістлява спина пов’язувалися з хворобою. Вона навіть порівнювала своє тіло зі світлинами знаменитостей і гадала, чи не виглядає вона «надто» худою.
Елізабет було особливо важко чути від неї такі слова, адже у 8 років Керолайн діагностували лейкемію, і вона провела роки на лікуванні. Вона чудово знала, який вигляд мала її донька, коли справді хворіла, і цього разу все було не так.
Тоді вона зрозуміла те, чого не очікувала: вона виросла з відчуттям, що має зменшувати себе, тоді як її донька тепер почувалася надто маленькою.
Вони прийшли до того самого дзеркала з абсолютно різними тілами й зрештою поставили собі те саме запитання: «Чи зі мною щось не так?».