Йому повідомили, що неподалік від його дому в Лос-Анджелесі чоловік збирався стрибнути.
Мухаммед Алі не вагався. Це було 19 січня 1981 року, і вже за чотири хвилини він стояв перед ним, говорив повільно, не кричачи й не повчаючи. Той чоловік був ветераном В’єтнамської війни.
Занурений у відчай, якого ніхто інший не зміг полегшити. Алі говорив із ним як людина, що знала тягар війни, у якій він сам роками раніше відмовився воювати з моральних міркувань.
Він не пішов, коли небезпека минула. Він особисто супроводив його до лікарні, переконавшись, що той дістався туди безпечно й гідно, як це вміє лише справжній чемпіон.
Тієї ночі світ зрозумів, що справжня сила Алі ніколи не була в його кулаках, а в його здатності подивитися на іншу людину на краю прірви й не залишити її саму.