Каталіні Пісарро було 12 тижнів вагітності, коли їй повідомили, що її донька Клара не виживе.
Відтоді кожен тиждень був часом очікування. Вона попросила дозволити переривання вагітності на підставі нежиттєздатності плода, як це передбачено чилійським законом про три підстави, але їй відмовили, оскільки стан її доньки не підпадав під норми, на підставі яких дозволяли процедуру. Тож вона продовжувала вагітність ще два місяці, знаючи, чим усе закінчиться. Вона описує цей період як спустошливий досвід, позначений муками очікування результату, який їй уже був відомий.
Її справа дійшла до суду й завершилася знаковим рішенням у Чилі. Суд визнав, що її право на доступ до законного переривання вагітності було порушено, і зобов’язав виплатити компенсацію в розмірі $100.275.000 чилійських песо, що дорівнює приблизно US$101.600. Це рішення знову порушує складне питання: що відбувається, коли право закріплене в законі, але перешкоди в системі не дають людям скористатися ним вчасно?