Тамарі було 14 років, і вона мала привілейований вид на власну трагедію: балкон навпроти.
Це було 6 січня 2012 року в Пергаміно. 16-річний Іван Ортігера заснув поруч із нею після того, як сон випередив годинник. Норберто Нуньєс, її батько, повернувся з роботи о 9 ранку й застав їх у ліжку. Те, що сталося далі, не було криком: це було побиття. Він зламав підліткові щелепу й носову перегородку, аж поки той не знепритомнів. Сусідка почула решту зі свого вікна: розбите скло, «ти або стрибай, або я тебе скину», а потім тіло Івана, що падало по діагоналі в порожнечу, утримуване за шию до останньої секунди.
Судово-медичні експертизи підтвердили, що він упав непритомним, без захисних травм на руках. Нуньєс стверджував, що юнак «стрибнув сам», але свідки та його власні попередні погрози привели до довічного ув’язнення. Його сестра Лусія досі пам’ятає кожну деталь того дня так, ніби час не минув.