Крістоферу Скарверу було 45 років, коли він вирішив заговорити, але ця історія почалася набагато раніше — у виправній установі Columbia Correctional Institution у Вісконсині. Він прибув до цієї в’язниці в 1992 році, майже одночасно з Джеффрі Дамером — чоловіком, який зізнався у вбивстві 17 чоловіків і юнаків у період із 1978 по 1991 рік, зокрема у вчинках канібалізму та некрофілії.
В інтерв’ю Скарвер сказав, що найбільше зневажав у Дамері його почуття гумору. За його словами, убивця робив із їжі фальшиві кінцівки й бризкав на них кетчупом, ніби це була кров, просто щоб насміхатися з інших ув’язнених. Він стверджував, що Дамер «переступав межу» у стосунках з ув’язненими та персоналом і не належав до тих ув’язнених, які розкаювалися.
28 листопада 1994 року вони прибирали у ванній кімнаті спортзалу в’язниці. Скарвер розповідає, що мав у кишені газетну вирізку з подробицями злочинів і запитав Дамера, чи справді той скоїв усе це. За його словами, Дамер розгубився й попрямував до дверей, але Скарвер перегородив йому дорогу. Було завдано двох ударів: одного в голову, а другого в обличчя. Потім він убив і Джессі Андерсона, 37 років, який відбував довічне ув’язнення за вбивство дружини.
Скарвер також припустив, що хтось усередині в’язниці допоміг організувати цю зустріч: він сказав, що охоронці зникли безпосередньо перед цим, і відмовився надавати подальші подробиці з міркувань власної безпеки. Це лише його версія, і її так і не підтвердили.