Джонатану 34 роки. У нього немає обох ніг і однієї руки.
Щоранку він упирається в землю й рухається ґрунтовими дорогами, тягнучи невеликий візок. Усередині він везе яйця, курей, кукурудзу, молоко. Усе, що йому вдалося зібрати, щоб продати того дня.
Він не жебракує. Ніхто ніколи не бачив, щоб він простягав порожню руку. Він працює і цим утримує свою родину.
Його матері також потрібна допомога: вона втратила слух і не має змоги заплатити за слухові апарати. Джонатан знає це, але все одно продовжує тягнути свій візок, метр за метром по землі.
Він мріє про просте: протези ніг і інвалідний візок, який працює належним чином. Не для відпочинку. Щоб працювати швидше, долати більші відстані, щодня трохи більше покладатися на себе.
Є історії, які не потребують прикрас. Це одна з них.
Чоловік без обох ніг і без однієї руки щораку обирав не здаватися. Він обирав нести власну вагу — буквально й назавжди — замість того, щоб просити інших робити це за нього.
Якщо ви коли-небудь сумнівалися, що означає гідність, то ось вона: у візку, який тягнуть по землі, і в людині, яка ніколи не припиняла намагатися.