У Сабріни не було грошей, щоб заплатити за машину. Тож вона закинула першу торбу з білизною на плече й пройшла десять кварталів — від свого дому у Вілья-Лусуріазі до будинку сусідки. Потім знову повернулася пішки, щоб віддати білизну чистою.
Їй була потрібна робота, яка не відривала б її від дітей. Мелісса, старша донька, має аутизм і специфічне порушення мовлення: вона відвідує терапію тричі на тиждень і проходить п’ять різних видів лікування. Робота з фіксованим графіком була неможливою.
«Якщо не прання одягу, то щось інше, але треба було щось робити, щоб покрити всі витрати», — розповіла вона Telenoche.
Почала із сусідів по району. Потім з’явилися групи у Facebook, а разом із ними — замовлення. Сьогодні вона пере до п’яти партій білизни на день, бере 10 доларів за кожні десять кілограмів і навіть вигадала, як давати раду дощу: змішує кондиціонер для білизни з білим оцтом, щоб одяг знову пахнув чистотою.
«Завдяки цьому ми платимо за їжу, речі — за все», — каже вона.
Вона й досі доставляє замовлення пішки по району. Тепер її супроводжують діти. Пральна машина все та сама. Змінилося все інше.
