Навіть його власна мати не могла дивитися на нього сім днів.
Роберт Ходж народився в Австралії з деформаціями обличчя та ніг: пухлиною між очима, деформованими кінцівками — тілом, на яке світ не знав, як дивитися. До 14 років він уже переніс 24 операції й усе життя ухилявся від насмішок однокласників і незнайомців. Коли в дев’ятому класі лікарі запропонували йому ще одну, останню операцію, щоб він виглядав «нормально» — із реальним ризиком, що він осліпне, — це був перший раз, коли його батьки дозволили йому самому вирішити.
Він вирішив більше не робити операцій. Він обрав своє обличчя таким, яким воно було.
Сьогодні Ходж написав свої мемуари й подорожує світом, повторюючи фразу, яка водночас бентежить і звільняє: «Якщо я не потворний, то ніхто не потворний». Він не просить співчуття чи лагідних слів, щоб замаскувати те, що люди бачать. Навпаки: він каже, що саме вдавання, ніби відмінностей не існує, насправді завдає болю.