Доктор Масаїчі Фукуші був аж ніяк не звичайним колекціонером. Він був патологоанатомом, знав анатомію з хірургічною точністю і мав одержимість, що вирізняла його з-поміж будь-якого іншого знавця мистецтва в Японії: він хотів зберегти татуювання іредзумі, перш ніж вони назавжди зникнуть під землею.
Проблема полягала в тому, що татуювання не існують без шкіри, яка їх носить. Фукуші розумів це краще за будь-кого. Тож він розробив метод, настільки ж методичний, наскільки й тривожний: він знаходив людей із винятковими натільними малюнками, у деяких випадках фінансував увесь процес татуювання і формалізував із ними угоду — щойно вони помирали, їхня шкіра переходила до його колекції. Десятиліття цієї тихої праці дали змогу зібрати понад 100 зразків збереженої людської шкіри, багато з яких були повними комплектами, що вкривали торс, руки й ноги драконами, коропами кої та постатями з японського фольклору.
Сьогодні значна частина цієї колекції й далі зберігається в Японії. Вона містить експонати, пов’язані з традицією якудза, з часів, коли іредзумі водночас було вишуканою формою мистецтва і знаком соціальної стигми. Те, що створив Фукуші, — це історичний архів, якому немає рівних, хоча питання про те, де закінчується культурне збереження і де починається щось, що важче назвати, досі не має чіткої відповіді.