Чаро Варґас не просить дозволу думати інакше.
Вона — юристка, що спеціалізується на сімейному праві, і працює у Відділі розслідувань Національного комітету у справах жертв партизанської боротьби. Саме звідти вона вибудувала свій публічний голос: голос молодої жінки, яка відкрито називає себе антикомуністкою, антипрогресисткою й антифеміністкою та завершує кожну заяву тією самою фразою, наче особистим товарним знаком: «вільна жінка».
У середовищі, де молодість вважають синонімом лівих поглядів, вона обрала протилежний шлях і відкрито про це говорить, не просячи пробачення й не пом’якшуючи своєї позиції. Саме це поєднання — молодість, професія, релігійні переконання та праві політичні погляди — перетворило її на магніт для суспільних реакцій.
Одні аплодують їй, вважаючи прикладом критичного мислення.
Інші звинувачують її в повторенні риторики, що загрожує правам, здобутим за десятиліття.
Ніхто не заперечує, що її заява нікого не залишила байдужим.