«Я не плакав, коли мені сказали, що мама померла. Я плакав лише на її похороні, а після цього майже два десятиліття знову не плакав. Я був переконаний, що це сила, але це було не так. Я був 12-річним хлопчиком, якому не дозволяли дати волю почуттям і який не мав жодних порад щодо того, як зцілитися» — принц Гаррі про переживання смерті своєї матері, принцеси Діани

Гаррі було 12 років, коли померла Діана. І протягом наступних 20 років він жодного разу не плакав.

Тепер, у 42 роки, він розповідає про це в новому MasterClass, присвяченому втраті й зціленню. «Можна подумати, що я мав найкращу підтримку у світі. Зрештою, я принц, але я все одно переживав горе й не мав куди подіти ці почуття», — каже він. І зізнається в чомусь іще складнішому: сама думка про те, що він може бути щасливим без неї, викликала в нього відчуття зради й провини. Ніби він мусив сумувати й емоційно закритися, щоб довести їй, що сумує за нею.

З часом він усвідомив дещо, що змінило його: усе, чого вона хотіла, — це бачити його щасливим. «Це звільнило мене», — каже він.

Іноді найдовше горе переживає не той, хто плаче, а той, хто не дозволяє собі плакати. 🤍