Інокенте Медрано Санчесу 68 років, і в нього є візок.
Щоранку він вирушає ходити вулицями Тлалпана, Мехіко, з желейними десертами та фланами, які готує власноруч. Поруч із ним ходить Начо — метис, якого він знайшов покинутим на вулиці і який тепер ніколи не відходить від нього. У другій половині дня вони облаштовуються біля автозаправки вздовж Періферіко-Сур, у районі Карраско, де він встановлює свою точку під саморобною вивіскою з написом «Десерти та желейні ласощі Дідусь і його вірний друг».
Хтось сфотографував його щоденну працю й опублікував це в соціальних мережах. За лічені хвилини публікація наповнилася пропозиціями грошей, ніби це була подачка. Інокенте не залишив це без відповіді. Він записав відео, щоб пояснити все своїми словами: «Те, що вони публікують, — неправда. Я не прошу подачок, я прошу вас купити».
Він не хоче, щоб йому хтось щось давав. Він хоче, щоб люди купували те, що він власноруч готує рано-вранці, щодня, а Начо чекає, лежачи біля візка, доки не настане час іти додому.
