Ієн Маккеллен любив Гендальфа, але не хотів, щоб усе закінчилося саме так.
Мені було так сумно, що я подумав: час кидати акторство.
Під час зйомок «Володаря перснів» використовували масштабні операторські трюки й гралися з перспективою та декораціями, щоб створити враження, ніби Гендальф набагато більший за Фродо.
Інакше кажучи, Ієн був на знімальному майданчику разом із колегами, дивився їм в очі й грав поруч із ними, але в «Гобіті» все було зовсім інакше.
Щоб Гендальф здавався набагато більшим за 13 гномів, їх не могли знімати разом. Вони були в одному місці, а він — в іншому, оточений зеленим екраном.
Його компанію складали 13 фотографій колег, прикріплених до підставок. На кожній була маленька лампочка, яка засвічувалася, коли комусь наставала черга «говорити». Йому доводилося пам’ятати, куди дивитися, вчасно робити паузи й уявляти емоції людей, яких поруч не було.
«Прикидатися, ніби ти разом із 13 іншими людьми, коли насправді ти сам, доводить твої технічні можливості до абсолютної межі», — сказав він згодом.
Одного дня він більше не витримав. Думаючи, що його ніхто не почує, він уголос сказав: «Я не заради цього став актором».
Мікрофон був увімкнений, і його почула вся студія.
«Я справді плакав. Я плакав», — зізнався він.
Знімальна група та його колеги помітили, як він засмутився, і вирішили зробити йому сюрприз. Щоб повернутися до щасливіших часів, вони прикрасили весь його вагончик реквізитом із фільмів «Володар перснів» і назвали той день Днем пошани до Гендальфа. Жест спрацював, але питання про обмеження CGI, особливо коли потрібен людський дотик, залишилося відкритим.