Коли Шарлотта отримала свій перший кохлеарний імплант, їй було 4 роки. Невеликий вигнутий пристрій за її лівим вухом. Вона почала прикривати його волоссям. Їй було ніяково, коли його було видно.
Її батько, Алістер Кемпбелл, це помітив. Він не сказав нічого пафосного й не виголошував промови. Одного дня, перед тим як Шарлотта отримала другий імплант, він повністю поголив голову. А ще зробив татуювання з ідентичним малюнком — точнісінько на тому самому місці, де його донька носить свій імплант.
Ніхто його про це не просив. Його неможливо стерти. І коли він це зробив, поруч не було камери, яка чекала на цей момент.
“Це данина їй, а не мені”, — сказав Алістер.
Коли Шарлотта побачила його вперше, вона не заплакала й не поставила складних запитань. Вона уважно його роздивилася, торкнулася малюнка одним пальцем і сказала лише одне слово: «Круто». Потім вона повернула голову батька, щоб перевірити, чи є в нього такий самий і на іншому вусі.
У цьому домі глухота — не таємниця і не трагедія. Це частина сім’ї: її мати, Аніта, також користується кохлеарним імплантом. Її брат Льюїс носить слухові апарати.
Є батьки, які кажуть «ти не одна» словами. Алістер Кемпбелл сказав це своєю шкірою — назавжди.