Anmol Rodriguez було два місяці, коли її батько кинув у неї їдку речовину, поки мати годувала її грудьми.
Її мати померла від отриманих травм. Anmol вижила, але втратила зір на одне око й залишилася зі шрамами, через які їй роками довелося б перенести операції.
Перші п’ять років свого життя вона провела в лікарні в Бомбеї. Жоден родич так і не повернувся, щоб її розшукати.
Потім вона потрапила до прийомного дому Shree Manav Seva Sangh. Там уперше ніхто не судив про неї лише за її обличчям.
В університеті все було інакше. Погляди, шепіт, відторгнення. Після занять вона одразу йшла додому, тоді як інші жили соціальним життям, якого хотілося й їй.
На деякий час вона залишила навчання. Репетитор допоміг їй повернутися — без жалю і без страху.
Вона закінчила університет і влаштувалася розробницею програмного забезпечення. Через кілька місяців її усунули з посади: власним колегам було ніяково через її обличчя.
Тож вона вчинила навпаки — не стала ховатися.
Вона почала публікувати свої фотографії. Тисячі людей відгукнулися, побачивши її впевненість у собі. Дизайнери й бренди самі почали її шукати. Вона виходила на подіуми, зіграла разом із Shabana Azmi у короткометражному фільмі Aunty Ji та виступала на заході TEDx.
У 2017 році вона заснувала Sahas Foundation, щоб підтримувати інших людей, які пережили напади з використанням кислоти.
Речовині, яка спотворила її обличчя, не вдалося стерти те, ким вона була.
Це лише змусило її довести це двічі. 🕊️