Вікторії Сото було 27 років, і вона викладала у першому класі початкової школи Сенді-Гук у Ньютауні, штат Коннектикут. Вранці 14 грудня 2012 року озброєний пістолетом чоловік на ім’я Адам Ланца увійшов до будівлі й почав стріляти.
У своєму класі Сото не мала багато часу на роздуми. Вона сховала стільки дітей, скільки могла, а коли Ланца дійшов до її дверей і запитав, де її учні, вона сказала йому, що вони в спортзалі, в іншому кінці школи.
Їх там не було. Вони були лише за кілька метрів від неї, мовчки.
Ця брехня дала її учням час. Але їй — ні.
Деякі діти, піддавшись інстинкту страху, вибігли з місця, де вона їх сховала. Сото рушила їм назустріч, стала власним тілом між кулями й малюками та загинула там, 14 грудня 2012 року, у школі, де роками вчила дітей читати.
Того дня в Сенді-Гук загинули 20 дітей і шестеро дорослих працівників. Вона була однією з тих шести.
У 2013 році вона посмертно отримала Президентську медаль громадянина. У Стратфорді, її рідному місті, початкову школу назвали на її честь.
Її мати Донна та сестра Джилліан відтоді щоразу повторювали одне й те саме. Вікторія завжди хотіла бути вчителькою й завжди казала, що піклуватиметься про своїх дітей усім, що мала.
Того дня вона довела це єдиним, що в неї залишилося.
