Марісса жила сама, і її тато не міг змиритися з цією думкою.
Щоразу, коли він навідував її, він робив те саме. Діставав із якоїсь кишені маленького пластикового солдатика й ховав його в кутку будинку. Він казав, що жінці, яка живе сама, потрібна «надійна система безпеки». І з роками вона знаходила їх одного за одним: ті стояли на варті біля коробок із пластівцями, за телевізором, пильнували туалетний папір.
Її батько помер три роки тому. Марісса думала, що вже знайшла все його маленьке військо.
Кілька днів тому вона зняла кухонний світильник, щоб замінити лампочку, і знайшла ще одного всередині стельового світильника. Він лежав обличчям донизу, а його гвинтівка була спрямована просто на вхідні двері. Снайпер на найкращому оглядовому пункті будинку.
Вона поділилася цим із гумором, бо її тато був саме таким: «Виявляється, весь цей час мене прикривав снайпер. Ну ти й хитрун, я так за тобою сумую».
