Розелін народила в рисовому полі, далеко від будь-якої лікарні, після настільки довгих пологів, що, за її словами, син ледь не вижив.
Коли дитина нарешті народилася, акушерки намагалися приховати її від матері. Вони не хотіли, щоб вона побачила розщілину губи — стан, якого в її селі на Мадагаскарі ніколи не бачили й про який не чули. Розелін узяла сина на руки, поцілувала його й заплакала.
Арман, наймолодший із восьми дітей, зростав серед осудливих поглядів. Розелін казала, що громада вважала його проклятим і що люди навіть говорили, ніби він не людина. Жоден місцевий лікар не міг його прооперувати. Вона та її чоловік день і ніч молилися, щоб йому зробили операцію.
Вихід знайшовся після його третього дня народження, коли плавучий шпиталь Africa Mercy пришвартувався в Туамасіні. Його сестра Лея здійснила разом із ним чотириденну подорож до судна, і Арману безкоштовно зробили операцію. Медсестра Моллі Фелдер підсумувала це так: «Це операція, яка триває лише годину, але змінює все».
Після операції Розелін сказала: «Мого сина завжди любитимуть».
