Він хотів мати дітей, і вона погодилася за однієї умови: вона не хотіла, щоб материнство означало відмову від кар’єри, яку вона побудувала. Її чоловік погодився й пообіцяв, що саме він залишатиметься вдома й доглядатиме за немовлятами, поки вона продовжуватиме працювати.
Але після народження їхніх близнюків домовленість змінилася. Усього за кілька тижнів він сказав їй, що все обдумав і що їй краще звільнитися, бо «тепер вона була матір’ю». Проблема полягала не лише в тому, що він порушував свою обіцянку: вона заробляла майже вдвічі більше, ніж він, а якби вона залишила роботу, це також суттєво вплинуло б на дохід сім’ї.
Тож вона вирішила відповісти, виходячи з його ж логіки. Якщо він хотів, щоб вона відмовилася від кар’єри й залишилася вдома, йому довелося б знайти роботу, яка приносила б дохід, рівний сумі їхніх зарплат. Лише тоді вона була б готова розглянути таку можливість.
У цій розмові виявилося дещо набагато важливіше за те, хто змінюватиме підгузки або залишатиметься вдома з дітьми. Вона погодилася створити сім’ю, довіряючи тому, що вони ділитимуть обов’язки, але після появи дітей він очікував, що саме її кар’єрою доведеться пожертвувати.
