У 2015 році Anya Pogharian було 17 років, коли в школі в Монреалі їй доручили науковий проєкт. Від неї очікували 10 годин роботи. Вона здала роботу, на яку витратила 300 годин.
Усе почалося кількома місяцями раніше, коли вона була волонтеркою у відділенні діалізу. Там вона побачила те, чого не могла забути: виснажених пацієнтів, годинами під’єднаних до апаратів вартістю понад 30,000 канадських доларів і залежних від лікарні, щоб вижити.
Anya не мала лабораторії чи команди інженерів, але мала інтернет. Вона завантажила технічні посібники про справжні діалізні апарати й самостійно розібралася, як вони працюють зсередини. Потім вона шукала перероблені деталі та недорогі компоненти, а у вільний час зібрала прототип розміром із портфель.
Кінцева вартість становила 500 канадських доларів. У 70 разів менше, ніж коштує лікарняний апарат. Під час випробувань він відфільтрував 4 літри рідини за 25 хвилин, хоча вважалося, що на це мало піти 2 з половиною години.
Коли про її винахід стало відомо, великі бренди запропонували долучитися до його розробки, але пристрій так і не продали. Anya була надто юною, щоб самостійно вивести щось подібне на ринок, а ті, хто придбав ліцензію, зникли.
Попри це, Pogharian не відмовилася від своїх мрій і сьогодні продовжує застосовувати свій досвід у медичних дослідженнях.
Її винахід продемонстрував дещо справді важливе й надихаюче для інших молодих людей: розв’язання, здавалося б, неможливої проблеми може початися з ідеї та рішучості. 💙
