Кейтлін Леггетт, 24 роки, Кардіфф, помітила шкірний висип у березні 2025 року. Ні температури, ні втоми, жодного з класичних симптомів. Лише пляма, яка не зникала від жодного крему.
Через день після аналізів крові вона отримала діагноз: гострий мієлоїдний лейкоз, один із найагресивніших видів раку крові, з п’ятирічною виживаністю нижче 20%. Далі послідувала незвична клінічна послідовність навіть для онкологів: ремісія, атиповий шкірний рецидив, випробування інгібіторів меніну в Manchester, друга трансплантація стовбурових клітин із тотальною променевою терапією всього тіла, нова ремісія в січні 2026 року та швидкопрогресуючий рецидив через чотири місяці.
Її сестру-близнючку Грейс, яку вважали ідеальним донором, виключили після того, як генетичні тести показали, що вони — однояйцеві близнючки, а не двояйцеві, як вважали все життя, — що робить трансплантацію неможливою через навмисну імунологічну несумісність.
Лікарі дають їй шість місяців за нинішнього режиму лікування. Кейтлін шукає CAR-T-терапію в Китаї або Сінгапурі та спеціалізоване лікування у Сполучених Штатах. Орієнтовна вартість: 500,000 доларів. Питання, яке розділило тих, хто стежить за її випадком: чи зобов’язана система охорони здоров’я фінансувати експериментальне лікування за кордоном, коли національні протоколи вичерпані, чи ця відповідальність покладається на саму людину?