Роману було 4 роки, і щоранку він стояв біля дверей свого дому в Конкорді, Північна Кароліна, чекаючи, щоб когось привітати.
Відтоді як його батьки розлучилися, а батько переїхав, у ньому оселилася самотність. Його бабуся й дідусь жили далеко, мама Анна Буцлофф працювала, і він заповнював цю порожнечу, вітаючись зі сміттярем, кур’єром Amazon, будь-яким сусідом, який проходив повз його будинок. Його мама навіть не знала багатьох із них.
Одного дня сусід-пенсіонер Вейд Фолджер, який жив по сусідству, відповів на його привітання й зайшов поговорити. Потім він почав запрошувати його до себе додому. Інші сусіди робили те саме, і, не плануючи цього, Роман став ниткою, що об’єднала весь квартал: він запрошував їх на свої змагання з плавання, футбольні матчі та до свого дитячого садка. Тепер його мама знала, кому телефонувати з нагоди кожного дня народження.
Через роки ті самі сусіди, які ніколи не розмовляли одне з одним, вітаються на вулиці — так, як він навчив їх без жодного слова.