Іоміко Джонсон було 25 років, коли вона помітила на своїй шкірі дві білі плями розміром із горошину.
Вона жила в Техасі, була темношкірою жінкою і не розуміла, що з нею відбувається. Вона думала, що це рак. Лікарі поставили їй інший діагноз: вітіліго, невиліковне захворювання, яке поступово позбавляло б її тіло пігментації. Сьогодні, у 46 років, понад 70% її шкіри біла. Але шлях до прийняття цього ледь не знищив її, коли вона спостерігала, як колір, із яким прожила все життя, без пояснення зникає.
Найболючіше було не від незнайомців, хоча й такі теж є: люди, які витріщаються на неї на вулиці, тролі, які порівнюють її з коровою або далматинцем. Найбільше її обтяжують коментарі з боку її власної темношкірої спільноти, яка звинувачує її в навмисному вибілюванні шкіри. «Як темношкірі люди, вони мали б знати, що означає зазнавати дискримінації», — відповідає вона. Сьогодні вона працює моделлю й повторює те, чого навчилася важким шляхом: ніхто інший у світі не схожий на неї.
