Дейв Вітлоу залишає телефон біля дверей, перш ніж зайти всередину.
Йому 73 роки, понад чотири десятиліття він працював у сфері управління місцевим самоврядуванням, а тепер є дідусем трьох онуків. Але двічі на тиждень, щовівторка та щочетверга, він одягає халат і рукавички та заходить до відділення інтенсивної терапії новонароджених у Дитячій лікарні Ричмонда у Вірджинії. Там на нього чекають найменші пацієнти лікарні: немовлята, які іноді важать менше одного кілограма й борються за кожен вдих.
Під час кожного візиту він тримає на руках від п’яти до восьми немовлят. Спочатку він радиться з медсестрами, перевіряє монітори й коригує спосіб, у який їх тримає, щоб допомогти покращити рівень кисню в їхній крові. У нього немає медичного диплома, який би його підтримував, — лише вісім років досвіду та мета, яку він описує як найкращу роботу у своєму житті.
Перш ніж повернути кожне немовля до його ліжечка, Дейв завжди пошепки промовляє до нього те саме побажання. Ніхто за межами цієї кімнати точно не знає, що саме він їм каже, але медсестри стверджують, що це працює.