Усе почалося з дідуся та чашки кави.
Його дідусеві Хосефіто потрібна була допомога, щоб купатися, одягатися й їсти. Хлопчик доглядав за ним щодня протягом півтора року, аж поки дідусь не помер. Він був іще дитиною.
Уже в сім років він відповідав за 20 літніх людей. Щодня о 5:00 ранку він навідувався до них. Він приносив їм каву, яку готувала його мати. Він розмовляв із ними, смішив їх, і з кожним візитом у нього дедалі сильніше зростало бажання зробити для кожного з них щось краще.
Усі знали хлопчика, який рано прокидався. Мало хто здогадувався, що починається щось набагато масштабніше.
Він почав стукати у двері й зворушувати серця. Разом із групою друзів він створив команду, яку вони назвали Los Ángeles Custodios. І щедрих рук почало більшати.
Місто поступово дізнавалося про нього. Журналіст Еуклідес Арділа з Vanguardia Liberal взяв у нього інтерв’ю та дав своїй колонці заголовок, який закріпився за хлопчиком: «Ангел Півночі». Згодом з’явилися й інші інтерв’ю. Навіть французький журналіст Тоні Коміті захотів на власні очі переконатися, чи правда те, що про нього написали.
Сьогодні, 41 рік потому, він бачить, як його праця втілюється в життя. Він каже, що це мрія, якою він насолоджується, і завдання, яке ще не виконане. Його фонд, названий на його честь, продовжує справу, яку він розвивав із часом, і він сподівається, що вона ніколи не завершиться.
“Хто не живе, щоб служити, не гідний жити”.
