Maricarmen було 87 років, і вона мала просте прохання: провести останні дні в місці, яке було її домом майже все її життя. Вона жила в тій самій квартирі в Мадриді з 1956 року, але тривала суперечка щодо договору оренди завершилася її виселенням 23 вересня.
Того дня їй довелося залишити дім, у якому вона прожила сім десятиліть. Її винесли на ношах, а згодом госпіталізували до лікарні Грегоріо Мараньйона через сильний стрес і виснаження.
Але навіть із лікарняного ліжка Maricarmen продовжувала думати про інших.
«Мені не вдалося захистити свій дім, але я боролася за те, щоб інші навчилися боротися за свої», — сказала вона в одному з повідомлень, записаних після виселення.
Її історія вже вийшла за стіни тієї квартири. Тисячі людей почали гуртуватися, поширилися протести, і її ім’я зрештою стало символом для тих, хто боїться втратити місце, яке називає домом.
Maricarmen усе ще не втрачала надії. Після демонстрацій було досягнуто домовленості, яка мала дозволити їй повернутися додому. Однак здійснити це бажання їй не судилося.
7 жовтня, через два тижні після того, як вона залишила свій дім, Maricarmen померла в лікарні у віці 87 років.
До самого кінця вона хотіла, щоб її історія допомогла комусь іншому. В одному з останніх повідомлень вона звернулася з проханням, яке зрештою стало її спадщиною:
«Прошу вас усіх бути сміливими: захищайте те, що належить вам».
Maricarmen так і не змогла повернутися додому, але змогла пояснити тисячам людей, чому ніколи не хотіла припиняти боротьбу за нього.