Пачуко просто хотів їсти.
Це було худеньке чорне кошеня, одне з тих, що блукають вулицями Мексики без певної мети, аж поки напіввідчинені двері не привели його до прилавка тортильярії. Там стояла сеньйора Маґо, яку всі знають як Ла Ґуеру, і вже понад 20 років вона виготовляла тортильї в тому самому місці. Вона могла його прогнати. Але не прогнала.
Наступного дня Пачуко повернувся. І наступного дня теж. Поступово він перестав бути котом, який випрошував їжу біля дверей, і став частиною закладу: клієнти віталися з ним, сусідські діти шукали його, а Ла Ґуера ніколи не ставилася до нього як до чужого.
Коли настав час перефарбувати фасад, вона ухвалила рішення, якого ніхто не очікував: додати ім’я Пачуко поруч зі своїм. Сьогодні на вивісці написано «Tortillería La Güera y Pachuco», а поруч зображено чорного кота, який увічнює роки тихого товариства. Миска їжі стала родиною, а родина зрештою отримала власне ім’я на стіні.