Рохеліо Саласару було 67 років, коли він почав боятися їжі.
Кожен шматок їжі перетворився на загрозу. Він кашляв, відчував, ніби щось застрягло в його горлі, а через кілька годин після вечері їжа поверталася неперетравленою. Його родина це помічала: вечері, які колись були часом для розмов, сповнювалися тишею й тривожними поглядами, поки він їв дедалі повільніше, відчуваючи дедалі більший страх.
Лікарі припускали рефлюкс, гастрит і фарингіт. Ніщо не допомагало. Аж поки один із них не призначив езофагограму, і тоді з’явилася відповідь: у верхній частині його стравоходу була кишеня, де накопичувалися їжа й слина, — дивертикул Ценкера. Нарешті те, що протягом місяців було не більше ніж страхом перед обіднім столом, отримало назву.
