Шакіра на спортивних подіях із захопливої несподіванки перетворилася на автоматичну традицію. Чемпіонат світу, фінал, велика церемонія… і ось вона знову, зі світлом, хореографією та приспівом, який уже знає половина планети.
Її шанувальники захищають її, і цілком справедливо: вона має харизму, влаштовує масштабні шоу й перетворила такі пісні, як Waka Waka, на глобальні гімни. Для організаторів запросити її — це безпрограшний варіант.
Але саме тут і починається втома. У соцмережах багато хто вже запитує, невже немає інших артистів, інших жанрів або нових голосів для церемоній, які мали б відчуватися свіжими й іншими.
Бо так, Шакіра — ікона. Ніхто не може цього в неї забрати. Але навіть іконам потрібна пауза, коли вони починають сприйматися як варіант за замовчуванням для кожної спортивної події.