Джміль літає, майже завжди працюючи на межі своїх енергетичних запасів. Він махає крилами приблизно 200 разів на секунду й має настільки швидкий метаболізм, що мусить часто живитися, аби підтримувати запаси енергії. До того ж політ не дається безкоштовно: його м’язи мають досягти мінімальної температури, щоб працювати, і коли настає ніч або температура надто падає, злетіти може стати неможливим завданням.
Саме тому, коли ніч застає їх далеко від колонії, деякі з них роблять те, що на перший погляд здається милим, але є суто стратегією виживання: чіпляються за квітку й залишаються нерухомими годинами. Квіти не лише дають їм місце, за яке можна триматися; деякі також можуть забезпечити невеликий захист від холоду. Джмелі можуть ховатися всередині закритих квітів, які діють як маленькі теплові намети, або відпочивати поруч з іншими особинами, навіть серед тичинок.
Під час відпочинку вони знижують активність і зберігають енергію, яка знадобиться їм, щоб знову літати. Відсутність відпочинку має свою ціну: надто змерзлий джміль не може просто розправити крила й полетіти, адже його м’язи мають досягти мінімальної температури, щоб працювати. Якщо його запаси енергії також низькі, йому може не вистачити палива, щоб зігрітися й злетіти, через що він довше залишається під впливом холоду. На світанку їм потрібно знову зігріти м’язи перед злетом, чого вони досягають, вібруючи тілами й виробляючи тепло. І квітка поруч — теж не дрібниця: прокинувшись, вони можуть знайти просто там нектар, потрібний для відновлення сил.
Самиці зазвичай повертаються до гнізда, але вони також можуть бути змушені провести ніч надворі, якщо їх застане холод або темрява. Самці ж можуть ночувати далеко від колонії. Тож те, що виглядає як джміль, який просто «спить» на квітці, насправді є невеликою стратегічною паузою: очікуванням сонця, щоб знову полетіти.