Валері Дурсі-Барбуті було 23 роки, коли у 2013 році вона приїхала до відділення невідкладної допомоги, переконана, що в неї міг бути апендицит. Вона провела ніч у поту, зігнувшись навпіл від болю, але лікарі, поки вона чекала, вважали її молодою жінкою, яка перебільшує менструальні спазми.
Після кількох годин тремтіння вона сіла на підлогу в зоні огляду, щоб її хтось помітив. Коли їй нарешті зробили КТ, персонал неправильно витлумачив знімок і призначив ліки від інфекції сечовивідних шляхів, якої в неї не було, а потім відправив її додому через імовірну кісту яєчника. Їй навіть не зробили аналізу крові…
Якби його зробили, то побачили б підвищений рівень лейкоцитів — ознаку інфекції.
Того вечора біль повернувся, а температура піднялася до 40 °C. У розпачі вона записалася на прийом до гінеколога, який виключив кісту й повідомив, що в неї виявили «утворення», яке могло бути раковим. Її мати попросила повторно провести обстеження, але їм сказали, що це не потрібно.
Валері продовжувала чекати й приймати ліки, від яких їй не ставало краще. Після кількох телефонних дзвінків із попередженнями, що її стан погіршується, родина повернулася до лікарні. Коли їй зробили операцію, її черевна порожнина була охоплена інфекцією.
Її кров’яний тиск небезпечно впав, їй було важко отримувати достатньо кисню, а тіло повністю набрякло. Батькам вдалося перевезти її каретою швидкої допомоги до іншої лікарні, де її поклали до відділення інтенсивної терапії та лікували від септичного шоку й двобічної пневмонії.
Її апендикс розірвався й повністю розпався всередині її тіла.
Валері вижила, але їй довелося провести тижні в лікарні, пройти курс внутрішньовенних антибіотиків і місяці реабілітації, щоб відновити сили та знову навчитися ходити, говорити й піднімати руки. Потім з’явилися тривожність, депресія та посттравматичний стресовий розлад.
Усе почалося з болю, про який вона знала, що він ненормальний, але його списали на менструальну проблему. Її історія завершилася тим, що вона вижила, але це застереження: жіночий біль не має перетворюватися на загрозливу для життя невідкладну ситуацію, щоб до нього поставилися серйозно.